Знайомство по інтернету. 12.

Він вийняв з шафи джинси і сорочку і пішов, грюкнувши дверима. Еля навшпиньки підійшла до ліжка і обережно присіла на край. Вона була готова розридатися.

З одного боку, те, що сталося, помітно зблизило їх. З іншого, вони з Валерієм раніше були далекі.

Еля важко зітхнула і попрямувала у ванну. Прийнявши душ, вона загорнулася в простирадло і, спорудивши на голові тюрбан з рушника, повернулася у спальню.

Біля ліжка стояв Валерій. Від несподіванки Еля трохи не скрикнула, злякавшись майже лютого виразу обличчя свого недавнього коханця.

–Що тобі ще від мене треба?– різко запитала вона, щулячись під крижаним поглядом його блакитних очей.

–З того, що підказує тобі збочене уяву,– нічого!– гримнув Валерій, простягаючи Еле її трусики.– Ось, одягни, а то забудеш.

–Не турбуйся, без трусів не поїду!– огризнулася Еля, вихоплюючи у нього зім’ятий деталь туалету.

–Я запрошував тебе в гості не для того, щоб збирати по всьому будинку твоє нижню білизну!

–Шкодую, що доставила тобі масу клопоту,– сказала Еля.

–Боюся, ти не знаєш, що таке жалість.

–А ти просто-таки святий!

–Святий не святий, але, принаймні, чесний.

–Що-о-о?!! Чесний?– здивувалася Еля.– Може, ти і анкету на сайті заводив з найкращих спонукань? Так відповідай мені, Валерій, ти дійсно шукав свою любов? Будь чесним хоча б зараз!

–Ні,– відрубав він, не відводячи очей.– Не шукав і не збирався.

–Спасибі й на цьому,– задоволено озвався Еля.– Нарешті я почула те, у що можна вірити.

–Та припини ти ці високоморальні виливу!– роздратовано вигукнув Валерій.– Ти теж не надто чесно зі мною обійшлася. Тому що ти зовсім не та, якою хотіла виставити себе в листі. Ти не хочеш зі мною навіть зустрічатися, а писала, що у нас багато спільного і що готова стати моєю дружиною.

Ах, Машка, ах, паршивка!– з прикрістю подумала Еля. І вона теж хороша! Не прочитати всю їхню переписку!

–Так, але я пішла до тебе на побачення з кращих спонукань, повір. Чому саме, сказати не можу, це не моя таємниця. Можеш ти зрозуміти це чи ні?!– викрикнула Еля йому в обличчя.– А ти переслідував зовсім інші цілі,– додала вона, багатозначно глянувши на ліжко.– Скільки ще жінок попалися на твою приманку? Втомлений від самотності, мрію створити сім’ю!– передразнила вона, свердлячи його спопеляючим поглядом.– Цікаво, Валера, яка я по рахунку?

–Перша, Марія. І остання. А можеш думати, що хочеш,– відповів він і вийшов зі спальні.

* * *

Крім самої себе, звинувачувати тут нікого.

Ця думка всю дорогу крутилася в голові Елі. Вони поверталися до Москви в повній тиші, дощ лив як з відра, і Валерій, з кам’яним обличчям вів машину, зосередив свою увагу на мокрій небезпечній трасі.

За два квартали до своєї вулиці Еля нерішуче запитала:

–Можеш висадити мене прямо тут.

–Я висаджу тебе, де вважатиму за потрібне,– уривчасто промовив Валерій.

Елеонора ніяково заерзала на сидіння і до болю прикусила губу.

Майданчик для паркування біля будинку Елі була невеликою, але Валерій примудрився загнати туди свій «форд» з точністю до сантиметра.

Поки Еля боролася з хитрим замком, Валерій вискочив з машини і, обійшовши капот, відкрив для неї дверцята.

–Спасибі,– тихо подякувала вона. Прокушена нижня губа тепер кровоточила, Еля відчула в роті присмак крові і скривилася.– Спасибі і прощай.

Валерій ніби не розчув її слів і став уперто підніматися сходами слідом за Елів.

–Дай ключі!– кинув він, простягаючи руку.

–Це вже занадто.

–Ти що, не зрозуміла?– перебив її Валерій.– Мені треба переконатися, що ти повертаєшся в будинок живою і неушкодженою.– Він помовчав і, бачачи, що Еля не збирається поступатися, стомлено сказав: – Давай не будемо даремно витрачати час, адже я не піду, поки не перевірю, що все в порядку.

У повній тиші Еля простягнула йому ключ.

–І як я без тебе робила?– з’єхидничала вона, коли Валерій побіжно оглянув кімнати першого поверху і хол.

–А тебе це просто не хвилювало. Про це за тебе думали батьки. До речі, коли вони повинні повернутися?

–Через два-три тижні.

Добре, подумала Еля, що він як і раніше думає, ніби це не мій будинок.

Валерій кивнув і рішуче сказав:

–Значить, ще три тижні будемо тримати зв’язок.

–Немає!– вирвалося у Елі.– Я не хочу! Ми ж домовилися. ти погодився. Між нами все скінчено. Всі.

–Незважаючи навіть на те, що сьогодні сталося?

–Саме з-за того, що сталося, ми й розлучаємося! Це не повинно було статися. Ні в якому разі!

Валерій усміхнувся.

–Можу посперечатися, ти так не думаєш.

–Може, дати тобі грошей, щоб ти нарешті залишив мене в спокої?!!– не витримала Еля.

Настала жахлива тиша. Еле здавалося, що бірюзові очі Валерія зараз пропалять її наскрізь. Нарешті він повільно промовив:

–Повір, зараз я готовий віддати останній рубль, щоб більше ніколи не бачити твою незадоволену фізіономію! Хотіла принизити, Марія? Не вийде!

Елеонора опустила очі і невиразно пробурмотіла:

–Вибач, але тобі краще піти. Щоб не ускладнювати ситуацію і не робити нових помилок. Сподіваюся, у нас більше не буде приводів для зустрічей.

–Тільки якщо не допоможе сама природа,– вкрадливо припустив Валерій.– Адже ти не приймаєш таблетки?

Відкривши було рота, щоб вимовити чергове «ні», Еля несподівано розгубилася. Збліднувши, як полотно, вона дивилася на Валерія у всі очі, дивуючись, що робить у неї в хаті цей майже незнайомий чоловік і як він сміє говорити їй такі речі.

Бачачи її замішання, Валерій переможно промовив:

–Значить, ми не охоронялися. Саме тому я буду з тобою зв’язок, поки ти не скажеш точно, що ніяких наслідків немає.

Не дочекавшись відповіді, він пішов до виходу. Обернувшись у дверях, ще раз окинув застиглу Елю задумливим поглядом і, сказавши:

–Я скоро подзвоню,– пішов.

* * *

Притулившись до стіни, знесилена Еля безцільно витріщалася на строгий геометричний орнамент шпалер. Всі її істота раптом скував страх. Страх переконатися в наявності того, чого не могло й не повинно було статися.

Наслідки. Якщо все вийде так, як припустив Валерій, мені доведеться все життя миритися з цими «наслідками». І чому я не подумала про це раніше?– роздумувала Еля. З Альбертом все було простіше: страшно боячись стати батьком раніше покладеного часу, в момент близькості про контрацепцію завжди думав тільки він.

Бажання, яке розбудив у ній Валерій, змусило Елю забути про обережність, і емоції захлиснули її з головою.

Отже, завтра ж піду до лікаря і, вислухавши нудну лекцію про те, що треба думати, а не після, отримаю рецепт на сильнодіючі протизаплідні таблетки. Тоді, можливо, сподівалася Еля, вагітність ще можна буде запобігти.

Показавши рецепт Валерію, я отримаю можливість позбавити себе від непотрібної опіки. Довести, що проблема вичерпана, і поставити жирну крапку на наших нескінченно сумбурних відносинах. Занурена в свої думки, Еля стала підніматися по сходах. Раптом вона почула легкий шурхіт, що доноситься звідкись зверху, і зупинилася.

Видно, неспроста Валерій так наполегливо хотів оглянути будинок, промайнуло у неї в голові. Мені справді є чого боятися, особливо після всіх цих статей.

Останнім часом Еля стала звертати увагу на статистику злочинів, у якій регулярно повідомлялося про так званих «домашніх» нападів на самотніх жінок.

Нагорі тим часом повільно зарипіли двері. Еля з вереском кинулася вниз і в два стрибки опинилася біля телефону. Хапаючи тремтячими руками трубку, у себе за спиною вона чула кроки, що наближаються.

–Ей, ти чого?

М’яка долоня опустилася на його плече. Еля круто обернувся і ледь не втратила свідомість. Перед нею стояла усміхнена Маша.

–О Боже!– видихнула вона, осідаючи на стілець.– Як ти мене налякала!

–Здорово!– зраділа Маша, задоволена своєю дитячою витівкою.– Де ти була?

–Гуляла.– Еля намагалася посміхатися неслухняними губами і говорити спокійно.– Мені потрібно було подихати свіжим повітрям. Тим більше така гарна погода.

–Хороша?!!– перепитала Маша, здивовано вирячивши очі.– Ти жартуєш? Дощ як з відра, грім, блискавки. Я, як тільки приїхала, навіть випила таблетку від головного болю, тому що просто не могла спокійно заснути. А ти. ти прийшла?– поцікавилася вона, з цікавістю спостерігаючи за реакцією сестри.– Можу заприсягтися, я чула якісь крики. Це мене і розбудив.

–Я прослуховувала автовідповідач,– збрехала Еля.– А чому ти повернулася так рано?

Маша підняла догори руки і розворушив свої кучеряве волосся.

–Просто попросила Тимоху привезти мене раніше. Знаєш, як набридає кудкудакання його матусі? Вона весь час до мене приглядывалась, намагалася з’ясувати, чи не вагітна я, голосила, що нам ще рано заводити сім’ю і все в тому ж дусі.

Елеонора усміхнулася.

–А мені здалося, тобі сподобалися його батьки.

–Спочатку – так, але потім. Я старалася, я робила все, щоб сподобатися їм теж, але, схоже, вони думають, що я недостатньо хороша для їх дорогоцінного хлопчика.

–Ну, це ми ще подивимося, хто краще!– образилася за сестру Еля.– Правда, якби я був на їхньому місці, мене теж мучили б сумніву, якби мій син раптом захотів одружитися на дівчині, про яку я нічого раніше не знала.

–Мені слід було здогадатися, що ти будеш на їх боці!– простогнала Маша, театрально закочуючи очі.

–Я ні на чиїй стороні, і ти це знаєш,– запевнила її Еля.– У тебе залишився аспірин? Щось у мене голова розболілася.

–Так?– Маша озирнула сестру стурбованим поглядом.– Чесно кажучи, ти виглядаєш просто огидно. Бліда, як привид. Схоже, прогулянка під дощем не пішла тобі на користь.

–Ти права,– відповіла Еля і стала підніматися до себе.

Їй хотілося заснути. Заплющити очі і провалитися в небуття. Але чомусь, незважаючи на всі перипетії минулого дня, розслабитися Еля не могла.

З нею постійно був Валерій. В цій кімнаті, в ліжку, він незримо стежив за кожним її рухом. Еля все ще пам’ятала запах його шкіри, дотик ніжних рук, тяжкість його тіла і знову переживала хвилини блаженства, наповнює її єство в хвилини близькості.

Вона схопилася з ліжка і рішуче попрямувала до дзеркала. Вставши до нього боком, Еля стала прискіпливо придивлятися до своєї фігури, шукаючи можливі ознаки вагітності. Приклавши долоні до живота, вона почала повільно погладжувати його, намагаючись вгадати, зародилася в ній чиєсь життя або її тіло належить тільки їй.

Посміявшись над власною дурістю, Еля одягла халат і босоніж пройшла до столу.

Зрештою, подумала вона, сідаючи за комп’ютер, можна описати у романі ті почуття, які зазнали ми з Валерієм, і біль втрати, щоб хоч щось лишилось від наших зустрічей.

Вона працювала близько двох годин без перерви, коли в кімнату заглянула цікава Маша.

–Все працюєш? А казала, голова болить. Хочу пригостити тебе омлетом власного виготовлення, якщо не боїшся.

–Звичайно, ні!– бадьоро озвалася Еля.– Дуже зворушливо, що ти вряди-годи вирішила нагодувати старшу сестру.

–Та мені не шкода! Взагалі-то, мені треба з тобою поговорити, Еля,– нерішуче зізналася Маша.– Може, ти щось порадиш.

Еля здивовано підвела брови і піднялася з-за столу.

–Я? Та в мене просити поради потрібно в останню чергу!– Вона гірко усміхнулася.– Моє особисте життя в даний момент аж ніяк не предмет для заздрості або наслідування.

–Як ти можеш таке говорити?!– обурювалася Маша, спускаючись в кухню.– Ти робиш кар’єру, у тебе є цей будинок і навіть наречений. якийсь є,– додала вона трохи тихіше.– До речі, де Альберт? Хіба він не повинен повернутися із змагань?

–Взагалі-то він вже повернувся.

Сідаючи за обідній стіл, Еля намагалася говорити безтурботно. Омлет, який приготувала Маша, поширював чудовий аромат. У ньому була і зелень, шинка, перець і томати, і сир. Еля взяла виделку і продовжила:

–Але ми з Альбертом більше не разом.

–Боже мій! Виявляється, мій від’їзд пішов тобі на користь. І хто ж став ініціатором розриву?

Еля невизначено знизала плечима і, підчепивши на вилку апетитний шматочок, промямлила:

–Взагалі-то Альберт про це поки не знає, але я вирішила, що настав час розлучитися.

Маша хмикнула і налила собі і Еле апельсинового соку.

–Гарненька дільце! Мені все ж здається, що ти просто знайшла когось ще. Ага, ось ти і видала себе!– вигукнула вона, помітивши, як сестра червоніє.– Ну давай, викладай!

–У тебе нездорове уяву, Маша,– сухо відповіла Еля.– Нікого в мене немає.

Маша недовірливо помовчала. Потім, кинувши старшу сестру пильним поглядом, миролюбно сказала:

–Ну гаразд, може, ти й справді одна. А у мене справи не краще. Я все-таки не впевнена, що Тимофій той чоловік, з яким мені б хотілося прожити всі подальші роки. Раз він не хоче йти проти волі батьків, значить, нам не судилося одружитися. Так от я подумала: а що, якщо мені знову спробувати зв’язатися з «самотнім москвичем»?

Еля враз перестала жувати і здавлено вигукнув:

–Не треба!

Маша дивилася на неї широко розкритими очима.

–Ти чого? Хіба він не може виявитися чоловіком моєї мрії?

–Цілком,– ухильно відповіла взяла себе в руки Еля.– Але може і просто бабієм, для якого ти станеш всього лише черговий дівчиною на одну ніч. Покористувавшись тобою, він буде смакувати подробиці в розмовах зі своїми дружками, а ти – ковтати сльози і проклинати долю.

Маша злякано замотала головою.

–Тоді, звичайно, мені з ним зустрічатися не варто.

– І потім, по-моєму, він так і не заходив на свою анкету в інтернеті з тих пір як…як я йому сказала, що ти не прийдеш.

* * *

Коли машина нарешті зупинилася, Еля була настільки занурена в свої думки, що не помічала нічого навколо. Тільки потім, вже покинувши затишний салон автомобіля, вона раптом зрозуміла, що Валерій припаркував свій «форд» біля багатоквартирного будинку, а район, де знаходився цей будинок, не мав нічого спільного з тим, в якому вона жила.

Еля різко повернулася до Валерія, спокійно перевіряла, чи надійно зачинені дверцята.

–Якого біса ми тут? Що відбувається? Ти казав, що підкидуватимеш мене до хати!

–А это и есть дом,– со спокойствием удава ответил Валерий, кивая на солидное здание.– Только мой… Во всяком случае, на сегодняшний момент. Я думал, тебе будет интересно посмотреть, как я живу…

–В таком случае, ты сильно ошибся! Как дойти до ближайшей станции метро?

–Примерно квартал в ту сторону.– Валерий указал рукой направление.– Под проливным дождем прогулка будет не из приятных. В качестве альтернативы предлагаю тебе не дурить и зайти ко мне в гости. Выпьем кофе или что-нибудь покрепче, переждем дождь, и я отвезу тебя домой, обещаю. Только думай быстрее, я не намерен подхватить простуду.

Элеонора могла повернуться и уйти прямо тогда. Замешкавшись на несколько мгновений, она дала Валерию повод полагать, что он победил. Гордо подняв голову, Элеонора окинула своего мучителя презрительным взглядом и прошла через стеклянные двери, которые он держал для нее открытыми.

В лифте они ехали молча. Эля стояла, прислонившись к холодной стене кабины, скрестив на груди руки, и неотрывно смотрела в пол. Она чувствовала на себе внимательный взгляд Валерия и боялась встретиться с ним глазами.

–Добро пожаловать,– сказал Валерий, отпирая дверь и снова галантно пропуская Элю вперед.

Спасибо за то, что читаете. Канал существует только благодаря вам! Подписывайтесь на мой канал! Впереди еще много интересного!

Главы стоят на отложенной публикации на указанное время, поэтому ссылки для перехода на продолжение я делаю в течение дня.