Психологія: що це за наука і що є предметом вивчення?

Психологія – наука про душу. Об’єктом вивчення на протязі всієї історії була реакція живої істоти на зовнішні подразники і його самопочуття в слідстві того, що відбувається навколо. Тобто причини дій або бездіяльності під впливом реальності. Джерелом вчинків ми вважаємо психіку, саме вона, в тій чи іншій мірі піддається вивченню різними методами.

Психіка – суб’єктивне відображення об’єктивної реальності. Під цим терміном ми розуміємо сукупність реакцій організму на хімічному рівні, в результаті чого відбувається вплив на свідомість. Довгий час було не зрозуміло що входить в поняття суб’єктивності, але безліч експериментів дозволили визначити, що живий організм, в момент прийняття рішень, спирається на себе особисто або інші об’єкти.

Так виник новий термін – самооцінка. Вона є фундаментом у поведінці людини. Людина бачить себе через призму інших об’єктів, особливо значущих для нього людей, або довіряє власним відчуттям і добре орієнтується у власних кордонах.

Відсутність залежності від думки оточуючих при одночасному дотриманні рамок закону і моралі, прийнято вважати адекватною самооцінкою. Перекіс у бік інших осіб – низька самооцінка. Ігнорування оточення, з тотальною опорою на себе – завищена.

Все це в сукупності вивчає психологія. У завдання даної гуманітарної науки входить не тільки виявлення спотворень у відображенні реальності, але і тригери виникнення деструктивної моделі поведінки, коли людина з тих чи інших причин переживає події неадекватно їх об’єктивної значущості.

Межі психології як науки

До психологів звертаються психічно здорові люди, які зіткнулися з проблемами, викликаними роботою їх психіки, але у випадку, коли сама ж психіка здатна їх вирішити. Тоді фахівець допомагає зняти емоційну навантаження, скорегувати психічні процеси, такі як увага і мислення, з метою позбавити клієнта від помилкових переконань, якорів і деструктивних реакцій.

Коли хворобливий стан не піддається саморегуляції психіки і викликано лише хімічними реакціями організму, в справу вступає психотерапевт. Він, на відміну від психолога, зобов’язаний мати вищу медичну освіту і має право виписувати препарати. Додатково можуть бути залучені інші фахівці, такі як ендокринолог, наприклад.

У випадках, коли психіка повністю або частково вийшла з ладу, що характеризується втратою зв’язку з реальністю, пацієнт направляється до психіатра. Критичні стани неможливо вилікувати власними ресурсами психіки, лікарські препарати здатні погасити реакції, але не здатні виключити джерело. Таким людям потрібна професійна медична допомога з постійним контролем, а іноді і ізоляцією від суспільства.

Історія розвитку психології як науки

Першовідкривачами науки про душу вважаються Гіппократ, Платон і Аристотель. Останній навіть сформував якийсь трактакт про душу і написав на цю тему однойменну книгу. Спочатку всі висновки носили філософський характер, хоча в майбутньому багато ідеї знайшли своє відображення в дослідженнях.

Так Платон був переконаний, що мотиви людини, точніше їх конфронтація, впливають на його емоційне здоров’я і поведінку. В наші дні природа суперечностей з оточенням розглядається як результат внутрішнього конфлікту, що в цілому збігається з думкою Платона.

У середні століття філософський погляд змінився містичним. Душу представляли у вигляді керованого богом духу, здатного жити окремо від тіла. Фома Аквінський вважав, що взаємодію душі і тіла це лише зв’язок між формою і матерією.

У той же період спостерігається посилення впливу церкви. Турбота про душі полягала у відповідності вчинків встановленим нормам. В результаті цих переконань люди з порушеннями свідомості сприймалися як грішники, за що зазнавали тортур і покарань. Інакомислення сприймали як зіпсованість душі, її слабкість і потрапляння під вплив диявола.

Можна говорити про те, що в середньовіччі психологія відкотилася назад, так як спиратися на свої почуття і емоції було практично заборонено. Самопізнання полягало в прагненні до Бога, якого називали вищою і кінцевою метою буття.

Аж до 19 століття ігнорування та придушення своїх емоцій вважалося єдино вірним рішенням у питаннях турботи про психіку. Сама вона вважалася самодостатнім механізмом, духом, здатним жити окремо від тіла. Рене Декарт стверджував, що душа і тіло мають різну природу і існують кожен за своїми законами.

Лише в 19 столітті були зроблені спроби експериментального вивчення психіки. З’явилися лабораторії проводилися дослідження і спостереження. Зроблені висновки сформували психологію як науку і до початку 20 століття вона вже сприймалася як щось самодостатнє, об’єктивне, фундаментальне.

Першим, хто звернув належну увагу на внутрішній конфлікт, став Зигмунд Фрейд. Вчення Платона отримали продовження в працях психоаналітика. Його психоаналіз ґрунтувався на тому, що особистість постійно перебуває під тиском трьох її сторін. Воно – підсвідоме, глибинне, вытесненное з свідомості, але не кануло в небуття. Его – взаємодія з оточенням через сприйняття і відчуття. Супер Его – вплив встановлених іншими людьми норм і обмежень, виховання, релігійні і моральні фрейми.

Паралельно розвивався бихеоверизм. Тут вивчали теорію, згідно з якою дії індивіда є реакцією на стимули зовнішнього середовища. Зворотній зв’язок у вигляді підкріплень або покарань, виступала головним коректором поведінки людини та її життєвих установок.

Гештальт терапія ґрунтувалася на вивченні психічних процесів, особливості уваги та мислення. Було виявлено, що реакції багаторазово посилюються при зіткненні з неповноцінністю. Невизначеність, недостатність та незавершеність події зазнали детального розбору, так як саме це найчастіше порушувало психічне здоров’я і самопочуття особистості.

У наші дні всі ці напрямки одержали широке поширення. Але головне, що всі вони звелися до думки про нерозривний існування душі і тіла. Особливе значення стали надавати хімічним реакціям, нейронних зв’язків і роботу ділянок мозку. Емоція це потужна енергія, яка виникає, а потім впливає на все тіло.

Тригером до появи емоцій може стати все що завгодно. Сила реакції визначається гормональним балансом, провідністю клітин, відсутністю або наявністю порушень роботи мозку.

Завдання психології і раніше полягає у викоріненні помилкових переконань, виявленні джерела емоцій, здатності відчувати свої почуття і особисті кордону, направляти ресурси в конструктивне русло. Щоб знизити вплив багатьох реакцій, а деякі просто виключити і вивільнити свідомість.

Самопізнання – шлях до свободи

Одночасно з психологією особистості розвивалася і соціальна психологія, що вивчає методи управління масами і теорії взаємодії між людьми. Людина – соціальна тварина і бути на самоті без шкоди для психіки нездатний.

Вимушені контакти особистості з іншими об’єктами призводять до виникнення конфліктів, придушення, підпорядкування і насильства. Я головною проблемою тут бачу два аспекти – самооцінку і особисті межі.

Думаю в найближчі сторіччя предметом вивчення психології в цілому будуть саме реакції, що виникли внаслідок міжособистісного спілкування. Особисті кордону, самооцінка, психо-емоційне насильство, і інструменти захисту психіки вийдуть на перший план і самопізнання буде набирати популярність.

Психологія – наука з багатою історією, що пройшла через цілі епохи. Праці, написані різними діячами в даній області, засновані на страждання, муках, обмеженнях і насильстві. А на перше місце як і раніше ставляться почуття й емоції індивіда, що виникли внаслідок впливу на нього з поза.

Якщо публікація здалася вам корисною і цікавою, прошу поставити лайк і розповісти їй в соцмережах. Не забувайте підписуватись на канал. Спасибі!