Мама синові житло придбала і оформила на себе. А коли син з невісткою продати захотіли, не дозволила – моє, каже це все
-Вона відразу, як тільки за Дімку то мого заміж вискочила, себе так вести стала. Я ніби порожнє місце для неї! А я, між іншим, мати її чоловіка. Це тобі не дрібничка! І слово їй не скажи, та не дивись взагалі в її бік. А якщо, боронь Боже, яке зауваження зроблю, ой, пиши пропало взагалі.- скаржилася Маргарита Сергіївна сусідці Маше при зустрічі у дворі.
Сусідка Маша співчутливо кивала і прицокивала мовою несхвально. Мовляв, це недобре, недобре.
-Ну дивись, Маш, дзвоню я їй дзвоню, а вона трубку не бере. Бачить, що я дзвоню і не бере! І не передзвонює головне. Ось, Маш, невістка в мене якась. – зітхнула Маргарита Сергіївна. – Зате на мою квартирку націлилася. Ага – ага. Я тобі кажу, Маш. Їм тісно, бачте, в однушке. А я що мільйонерка, квартирами кидатися? Ні, я звичайна пенсіонерка, мені самій допомога потрібна. А від моєї невістки Аньки якраз діждешся. Та й синок мій туди ж, каблук нещасний.
Жінки сіли на лавочку біля під’їзду і розговорилися. Тема була актуальна для обох.
-Ну я прям і не знаю. Ти ж квартиру Дімці купила. Що, мало що їм? Хоча діти напевно всі такі. Все їм мало. – солідарно поворчала сусідка Маша.
Між тим, невістка Маргарити Сергіївни, Аня, насправді дуже ображена на свою свекруху. І не просто ображена, а до зубного скреготу. Надовго. Звідси і не отвеченный телефон, і суперечки, і неувага до сивині матері чоловіка.
А вся справа в тому, що скільки то років тому, коли Маргарита Сергіївна була ще жінка бадьора, при чоловікові і можливості, вона прикупила своєму синові Дмитра невелику однушку. Для легкого старту, так би мовити, життєвого.
Дімка і стартонув. Відучився швиденько і одружився відразу після інституту. По великій і світлій любові. Привів дружину красуню у відому однушку і стали вони жити поживати, та добра наживати. І нажили. Спочатку один синок народився, Ігорьок, а через два роки ще Сашенька з’явився. І стало молодій сім’ї дуже вже тісно в однокімнатній квартирі. І прийшов тоді Діма до матері зі зрозумілою проханням.
-Ага, Маш. Всі вони такі, то діти. Я от добре, що квартирку синівську на себе записала, а то вже і не знаю що було б. Вони, бачте, розширюватися вирішили. А я при чому? Розширюйтесь будь ласка, тільки не за мій рахунок! – Маргарита Сергіївна сердито подивилася на сусідку, а та згідно закивала.
-Мам, ну ти ж все одно мені подарувала квартиру. Нам справді дуже тісно. Анины батьки готові нам допомогти і додати грошей на розширення. Якщо б ми однушку мою продали. – син просив у Маргарити Сергіївни при зустрічі.
Але Маргарита Сергіївна вважала прохання сина образою вселенським. Як так? Вона купила, старалася, а тепер продати? Її власність? З якого переляку? І синові відмовила. Рішуче.
Через місяць десь Діма знову прийшов:
-Мама, важко нам дуже.Сашка неспокійний, погано спить. Вночі кричить і всіх будить природно. Ганнуся не висипається, а їй потім цілий день з двома не впорається. Нам би друга кімната, як манна небесна. Всі проблеми вирішили і жили по-людськи, а не як в комуналці. Допоможи, мама.
І знову Маргарита Сергіївна гордо і рішуче сказала “ні”. А ввечері несподівано подзвонила невістка Аня. Дуже несподівано.
-Маргарита Сергіївна, чому ви не хочете нам допомогти? Це ж ваші онуки! Невже ви не бажаєте їм добра? Невже не хочете щоб вони жили комфортно? Я дивуюся вам, чесне слово.
-Дивуєшся? А я тобі дивуюся, твоєї нахабства! А нічого, що ви стільки років живете і ні копієчки мені не даєте, а? А я, між іншим, квартирку б здала і копієчку мала. А я вам віддала. А ви невдячні! – обложила свекруха невістку.
-Ну ви.Маргарита Сергіївна. У мене немає слів. Це ж син ваш єдиний і внуки, рідні! А ви. Не приходьте до нас більше і онуків ви не побачите! Всі! – крикнула невістка і кинула трубку.
-Так і сказала? Під дає.Ось яка нахаба, а.- здивувалася сусідка Маша.
-Так, Маша, уявляєш, так і сказала. Мовляв, не ходіть до нас більше і онуків вам не бачити, як власних вух.
Жінки посиділи ще трохи на лавці. Обговорили погоду, політику, хворі суглоби і атмосферний тиск. Погода була хороша. Гуляли мами з колясками. У пісочниці порпалася малеча, а дітлахи побільше носилися по дитячому майданчику. Рай та й годі.
-І що тепер ти робити будеш? Підеш на уклін до невісточці? – запитала сусідка Маша, встаючи з лавки і збираючись додому.
-Я? На уклін? З чого б це? Та й взагалі, Машенька, не боляче то мені треба дітей їх бачити! – сказала, як відрізала, Маргарита Сергіївна.
-Як так?- застигла від несподіванки сусідка. – І душа не болить за онуків то?-
-А самі нехай зі своїми невихованими дітьми возяться. Діти то проблемні. Можна сказати, хулігани. Вони все дозволяють, от нехай тепер і розхльобують. Старший, Ігор, взагалі не слухається. Що не скажи, все по своєму робить. Хоч кіл на голові теши. А молодший, Сашко, все кричить. Трохи що не по ньому, оскільки він рев влаштовує. Ну і навіщо мені такі онуки потрібні? Самі нехай з ними доглядають-.
-А ти що не допомагаєш дітям з малечею? Може невістка не встигає займатися то?-
-Я допомагати? Немає. Не допомагаю і не збираюся! Анькина матуся бере іноді онуків по черзі. Я ж бачу як вона упахивается, не приведи Господи.Діти то проблемні. А мені воно треба? – розпалювався Маргарита Сергіївна.
-Ну так.Ну так.Звичайно не треба. – відповіла сусідка Маша і рішуче зазбиралася додому. Чомусь їй перехотілося спілкуватися з Маргаритою Сергіївною. Втомилася напевно.
Вона йшла і думала, як дивно влаштований світ. Деякі чекають на дітей, а інші їх кидають. Багато бабусі пестять і плекають онуків, а інші не бабусі зовсім. Люди всі різні і напевно не можна їх у цьому звинувачувати. Вона зітхнула, відкриваючи двері. І їй чомусь стало шкода Маргариту Сергіївну. Їй здалося, що вона така самотня. Ну да ладно, вона то чим може допомогти.
Марія Миколаївна вимила руки, одягла фартух і зайнялася тестом. Сьогодні ввечері їй привезуть улюблену онуку Вареньку, а вона дуже любить бабусині пиріжки. З вишнею.
