Нахабна доросла невістка розбила мрії свекрухи, а улюблений син став на бік дружини

У свої «під шістдесят» моя сусідка, назвемо її Ганна Петрівна, була цілком енергійною жінкою. Не без своїх болячок, звичайно, але і не руїна. Все життя Ганна Петрівна багато і тяжко працювала, але навіть на пенсії влаштувалася консьєржкою в елітний будинок. Сусідка мені подобалася, тому ми часто проводили час у приємних і корисних бесідах.

У невеликій двокімнатній квартирі завжди пахло пирогами і було так затишно, що йти з неї і правда не хотілося. А все для сина, в якому вона душі не чула.

Крім Костика більше у Ганни Петрівни нікого більше не було на світі. Чоловік давно помер, а троюрідна сестра десь у Франції не в рахунок. А ось сином вона щиро пишалася, я це бачила.

Костя і правда був всім хороший: високий блондин з блакитними очима і довгими, загнутими немов у дівчини темними віями. Він закінчив і де працював, але Ганна Петрівна стверджувала, що у нього райдужні перспективи.

Єдино, її бентежило, що в свої тридцять син ніяк не одружиться. Дівчата за ним табуном бігали, але він якось все вибирав, придивлявся. Але останнім часом Ганна Петрівна помітила, що у сина явно хтось є: на ніч рідко приходить, очі сяють і взагалі весь якийсь урочистий, наче виграв головний приз у своєму житті. «Зачепило! – тьохнуло серце Ганни Петрівни. – Скоро у мене буде ще й дочка».

І ось настала пора знайомства. Весь ранок Ганна Петрівна чепурилася, бігала до мене за сіллю, то за перцем. У її житті наступали воістину грандіозні зміни!

А пізно ввечері ридала на моїй кухні: «Олю, вона ж на десять років старше його! На десять, розумієш!». Загалом, виявилося, що син Ганни Петрівни одружується на сорокарічної розлученій жінці, правда, без дітей. Симпатичною, стройненькой, але собі на розумі і з великим гонором».

«Ти б бачила, як Костик перед нею стрибає, – скаржилася Ганна Петрівна. – А вона то надуває губки, то наказує, то. Тут Ганна Петрівна не витримала і знову заридала.

Я як могла втішала її, а сама з посмішкою думала, що всі свекрухи однакові, і моя така ж. Ну не хочуть вони з синами розлучатися. А що різниця у віці, так в житті всяке буває. Хоча Костик, звичайно, той ще ідіот.

На скромне весілля я не ходила, та й не звали мене. Невістка Люда переїхала до чоловіка і стала Ганна Петрівна жити з молодими. Після цього мій дім перетворився в сповідальню, а я – в жилетку для сліз.

Все йшло зовсім не так, як мріяла Ганна Петрівна. У перший же день невістка чітко окреслила свої порядки, звільнивши дві полиці в холодильнику собі і вставивши в свою кімнату замок. При цьому вона не дуже церемонилася з господинею, сказавши, що раз вже вони змушені жити разом, то треба відразу розставити всі крапки над «i». Ганна Петрівна попленталася в свою кімнату і до ночі дивилася якийсь дурний серіал по телевізору, який їй туди переніс син.

Вранці вона схопилася: «Треба насмажити млинців. Ось стануть, а тут з пилу – жару».

Повеселівши, Ганна Петрівна взялася за справу. І, коли гірка рум’яних оладок зросла на тарілці, пішла будити молодих.

Але невдоволена невістка, затягуючи кушачок на мереживній халатику скривилася: «Млинці? Та це ж вбивство для фігури. І вам не раджу. Ні, ми їх не будемо. Так, Костик?». Костя почервонів, але згідно закивав. Ніби і не влучив по ранках цілими тарілками нехитра страва. На матір він не дивився. Хто в домі головний уже і так було ясно.

Через три тижні невістка взагалі перестала розмовляти з Ганною Петрівною. На всі питання вона просто не відповідала і навіть якщо перебувала на кухні намагалася зробити вигляд, що Ганни Петрівни тут не існує.

Та намагалася поговорити з сином, але почула несподіване: «Мати, ну вона вагітна, нервує. Ти вже постарайся якомога рідше ходити по коридору, щоб її не травмувати». При цьому очі у сина були сині-пресиние, але дивитися на матір він не наважувався. Або просто не хотів. Йому хотілося до дружини, до її мереживному халатику і м’яким обіймають рук.

І тут Ганна Петрівна не витримала і висловила все, що накопичилося за цей час. Вона сподівалася: зрозуміє. Ну мати ж все-таки, не чужа. А він не зрозумів. І образився. За дружину.

Після цього вони стали жити як чужі. Ганна Петрівна сиділа в своїй кімнаті і, виждавши, коли всі вляжуться, перебіжками пробиралася на кухню або в туалет. Було гірко. Так гірко, що серце часом, бухая, мчало щодуху тікати, а то немов сповільнювався і тоді їй здавалося, що вона ширяє в густому тумані. Але нікому до цього не було. У них були свої проблеми – Людмилі підходив термін народжувати.

І тоді вона заметушилася. Купила у мене коляску, благо мій синуля вже з неї виріс. І одяг теж купила. І сподівалася, що ось народиться внучка, і все стане на свої місця. І невістка раптом зрозуміє, який хороший і добрий чоловік з нею поруч. І сяде, і поговорить, і. Перебираючи дитячі дрібнички, вона мрійливо посміхалася.

Внучка народилася кріпенькій. Коляску і речі батьки прийняли. Але до дитини невістка не підпустила. «Інфекція!» – вона навіть спромоглася сказати це вголос. А син? Він був радий і, здавалося, нічого не помічав.

Ночами Ганна Петрівна прислухалася до плачу новонародженої. І уявляла, як вона виглядає. Може, у неї мої очі? Чи волосся? Запитати не було в кого. Ні син, ні невістка раніше з нею не розмовляли.

А через три місяці вони покликали її в свою кімнату. «Слухай, мати, у нас тепер дитина і все таке. Тісно. Може, ти хоч рік поживеш на орендованій? А ми допоможемо. А до внучці будеш приїжджати. Обіцяю. Коли захочеш.

І Ганна Петрівна пішла на знімну. Десь на околиці. Платить за квартирку сама. Але кожен день, як на роботу, вона приїжджає сюди. Щоб няньчити онуку, якої вже рік. Невістка вийшла на роботу, а витрачатися на няню – дорого. Невістка досі не розмовляє з Ганною Петрівною. А я не вітаюся з ними, хоча наші двері зовсім поруч. І я знаю, чому так поступаю.