Випадкове знайомство зимовим вечором. Про мінливості кохання і ошуканих почуттях

Ця історія почалася давно. Людське життя тривала, якщо її розповідати день за днем. Правда не всі герої цієї повісті живуть і в наші дні. Але замість них приходять інші персонажі. І цю життєву історію неможливо закінчити, його можна тільки припинити.

– Юлька. так Юлька ж! Дивись сюди! – Світла термосила подружку, зайнятий модним журналом.

– Куди?! Та що там?! – Невдоволено і теж пошепки відповіла Юля.

– Та он, через ряд від нас, праворуч від Любки. Бачиш?

– Ну, і що?

– Відірвись від свого журналу, подивися!

– Дівчата! Я вам не заважаю?! – На шепіт подружок відгукнувся викладач, який читав лекцію з історії.

Подружки притихли, на них несхвально озирнулися й інші студенти. Але Світла, мабуть дуже заклопотана чимсь, що цікавлять її, все одно не відставала від подруги і почала писати їй прямо в розкритої зошит для конспектів: “Хто сидить праворуч від Любки?”

“Коля, новенький, з восьмої групи, нещодавно перевівся до нас на потік” – Юля написала, як їй здавалося, всю інформацію, і знову уткнулася в журнал, не забуваючи і далі робити вигляд, що записує лекцію. Викладач продовжував позирати у їх бік.

Світла і справді залишила подругу в спокої, намагаючись хоч щось встигнути записати за викладачем. Подружки записували лекції по черзі, а потім переписували один в одного відсутні. Так їм здавалося простіше, на лекції можна було зайнятися більш цікавими справами. Сьогодні на історії була чергу Свєти, однак у неї виходило погано, не могла зосередитися.

Голос викладача сам собою віддалявся і затихав, зате її приваблював світленький потилицю нового студента, якого, як виявилося, звали Коля. “Коля,” – Світла навіть ледве чутним шепотом вимовила його ім’я. Але Юля почула, штовхнула подругу ліктем і запитливо подивилася на неї.

Світла лише негативно похитала головою, намагалася перевести погляд на викладача, щоб зрозуміти про що він розповідає. Але нічого в неї не вийшло. Її погляд, ніби навіть сам собою переміщався на Колю. Вона навіть згадала його обличчя, бачила його на перервах між лекціями сьогодні. А коли Коля відривався від свого конспекту і повертався в бік викладача, то ставав видно його профіль.

“Хм, так нічого особливого в ньому немає, хлопець як хлопець, і ніс навіть кирпатий”, – намагалася переконати себе Світу. Але ні, вона відчувала, що щось сталося з нею. Чомусь Світлі було неприємно зрозуміти, тим більше прийняти залежність від іншої людини. Вона вважала себе красивою, і не даремно, за нею доглядали, вірніше намагалися. Світла лише поблажливо посміхалася на такі знаки уваги, ніяк не реагуючи.

І от треба ж. Я що, сама закохалася? Та ні, не може бути. Було б кого. А тут. пігмей який-то. Так вона міркувала собі і відразу розділила поняття закохалася і полюбила. Втюриться – це так, невелика інтрижка. А любов, про неї Світла багато читала, такого бути не повинно, тим більше к. пигмею. Ця кличка вже прилипла до Колі, і тепер Світла не могла від неї звільнитися, та й не хотіла.

Любов представлялася Світлі чомусь не як піднесене почуття, читаючи, вона пропустила найголовніше, а як поблажливість жінки до чоловіка, і насамперед вибір самої жінки. Своїм розумом Світу не могла вибрати Колю. Ну ніяк він не вкладався в її поняття про гарному чоловікові. Крім обличчя, фігури, повинен був бути ще і загальний антураж. А його не було. Навіть одягнений Коля був дуже простенько. І мабуть для нього це було не так і важливо.

Але любов буває несподіваною і часом дивною. І нічого з цим почуттям людина не може вдіяти. Світла теж вирішила поступитися і проявити деяку поблажливість до Колі. Нехай він за мною побігає, а я буду надавати їй знаки уваги, невеликі. І що? Та нічого, в будь-який момент можна припинити інтрижку.

Лекція підійшла до кінця, і Світла закрила зошит з не законспектированной лекцією.

– Зошит даєш? – запитала Юля, щоб переписати конспект.

– Так у мене сьогодні погано вийшло. Перепишу у кого-небудь, потім тобі дам.

– То-то я помітила, що ти з цього нового Миколки очей не відводила, не до лекції було. Ти що, подруго? На тебе не схоже, – Юля навіть занепокоїлася.

– Та ні. Це я так, просто задумалася.

– Ну, ну, щось я тебе ніколи раніше не бачила. Ти додому?

– Ні, в бібліотеку ще зайду.

– Зачекати?

– А потім в читальний зал.

– Так, ну давай, дочко. науки. – Холодно відповіла Юля і додала, – Не схоже на тебе.

На тому подружки і розлучилися. Але ця сварка для Свєти тепер була не так і важлива. Нікуди Юлька не дінеться, подумала вона про себе і справді пішла в читальний зал, де і не бувала ніколи. Просто Світла перший раз побачила Колю виходять з бібліотеки зі стопкою підручників. І сьогодні на лекції поряд з старанним студентом лежали книжки, напевно він збирався зайти в бібліотеку.

Світла затівала таку інтрижку перший раз у своєму житті. Ніякого хвилювання у неї не було, вона сподівалася на швидкий успіх, на ще одне підкорене серце. А потім? А потім нічого не буде, вона як завжди насолодитися увагою до себе і зітханнями чергового шанувальника.

В бібліотеці все вийшло природно, Світла навіть сама такого не очікувала. Коля виходив уже з новою стопкою книг, Світла йшла назустріч, і вони зіткнулися в дверях. Книги у Колі полетіли на підлогу, а у Свєти раптом з руки випала сумка. Ах, як несподівано!

Але продовження виявилося зовсім іншим, ну ніяк Світу не могла на таке розраховувати. Коля звичайно вибачився, зібрав свої книги і пішов. Як?! Як він міг піти, не звернувши на неї уваги?! Всі нутрощі Свєти, розпещені цим постійним увагою, спочатку обурилися, а потім зануртували мало не в люті. Не могло такого статися!

Проте сталося. Їй навіть довелося самій підняти сумку, після чого вона обернулася, але Коля вже загубився в натовпі студентів. Так, затіяна інтрижка була першою, але й швидке поразка не змусило себе чекати. Виявляється і так могло бути. Тільки Світла ніяк не могла зрозуміти, що ж все-таки сталося.

З самого дитинства мама переконувала її, єдину дочку, що вона найкрасивіша, що відбою від хлопців не буде, і не можна проявляти до них увагу. А самий гідний, ну, знайдеться як-небудь сам собою. І це відразу стане зрозуміло.

Мамина теорія рушилася, і Світла, чесно кажучи, розгубилася. Знайшовся Коля, але він їй не подобався, та до того ж і вона, вона, не справила на нього ніякого враження. Світла образилася. На кого? На Колю, напевно на маму, на обставини, але тільки не на саму себе. П’єдестал, на який вона звела себе, був досі непорушний.

А Коля здружився з хлопцями зі своєї восьмої групи. Вони вчилися і дозвілля у них був змістовним. Недалеко від інституту на зиму залили ковзанку, включили освітлення, музику. І ввечері на ковзанці було дуже весело. Скоро і дівчата з восьмої групи приєдналися до хлопців, і після занять дружна і весела компанія відправлялася на каток.

А що ж Світла? А Свєта почала ревнувати Колю. До кого? А до цієї веселої компанії, на їхній дружбі і веселості. І до того, що Коля так і не хотів звертати на неї уваги. У восьмій групі вчилася Люба. Та сама, з якої Коля все частіше опинявся на лекціях поруч. Може це відбувалося випадково, але Світла тепер в усьому бачила негарну підґрунтя.

Здавалося б, ну не звертає, та й ладно. Зрештою, є ще дівоча гордість. Але мабуть вона відійшла на другий план, а може і зовсім загубилася. Є ще гординя, почуття ураженого самолюбства. Вони і взяли верх над Світланою.

Ще в школі Світу вчилася кататися на ковзанах, але потім закинула це заняття. Вона взагалі була не спортивної. Тепер же вирішила почати ходити на каток. Зі своїх подружок, хто б міг скласти компанію, нікого не знайшла, вони були з іншого кола, більше цікавилися модними журналами і танцями.

– Ти, що, подруга, зовсім. того?! – Посміялася над нею Юля. – Да-а-а, не чекала від тебе такого. Подивися, скільки хлопців за тобою увиваются! Вибирай будь-кого, тільки пальцем помани. А ти,,, та Коля цей і тобі в підметки не годиться. Плюнь і розітри.

Світла зважилася на відчайдушний крок, пішла на каток одна, в чомусь переступивши через себе. На ковзанці працював прокат, їй підібрали черевики з ковзанами, і вона вперше за багато років вийшла на лід. Навички катання нікуди не поділися, і Світла, зробивши кілька невпевнених кіл, освоїлася. Їй навіть сподобалася.

Чому б знову не почати кататися, встигла подумати вона зіткнулася, та так, що впали відразу кілька людей, У цьому звалищі було весело, реготали всі, Світла також. Розібралися, піднялися на ноги, обтрусилися.

– Свєтка, це ти чи що?! – Впізнала її Люба з восьмої групи. Адже ось як буває. Не треба було нічого робити.

– Я перший раз прийшла, вирішила спробувати покататися, як у школі колись.

– А ми вже давно ходимо, як каток відкрився. З ваших що, більше нікого.

– Ні, я одна, кликала, ніхто не захотів.

– Так з нами ходи, бачиш, як у нас весело.

Світла оглянулася, її оточила дружна компанія з восьмої групи. І її Коля був тут же. Мій? Ніякий він не мій, так швидкоплинне захоплення. Але зіткнулася вона саме з ним!

Хлопці поїхали далі, Світла хотіла рушити за ними, але права нога несподівано дала про себе знати гострим болем, падіння не пройшло даром. Вона знову впала. І тут напевно сталося диво, обернувся Коля. А може це було й не диво. Просто Світла подумала про нього, тому він і обернувся. Характер у неї був дуже сильним.

Коля повернувся і допоміг піднятися.

– Що сталося?

– Нога підвернулася.

– Болить?

– Дуже, – брехати Світі не доводилося.

– Давай до тієї лавочки.

Коля допоміг дістатися Світлі до лавочки і обережно посадив її. Тепер він був не вправі втекти від неї і присів поруч. Повернулися й інші хлопці. Коля допоміг Світлі зняти ковзани. А Люба збігала в прокат, здала їх і принесла Светины чобітки. Після цього весела компанія розпалася сама собою, пора було розходитися по домівках.

І знову допоміг випадок. Ближче всіх на Світі, як виявилося, жив Коля. Він і пішов проводжати її, дбайливо притримуючи, не даючи спертися на хвору ногу.

– Казала я тобі, не ходи. Навіщо? Бачиш, добром не скінчилося. – Сполошилася мама Світлани. – А це хто з тобою?

– Коля.

– Що ще за Коля? – Мати розмовляла з дочкою, не звертаючи уваги на провожатого, допомагає їй зняти чоботи.

– Та ми вчимося разом, – роздратовано відповів Коля, нарешті обережно знявши чобіт з хворої ноги. – Гаразд, розбирайтеся далі самі, мені додому пора.

– Коля. почекай. Адже ти недалеко живеш?

– Недалеко, через два квартали.

– Я напевно буду вдома сидіти.

– Завтра викличемо лікаря, -перебила її мати.

– Ти не міг би мені конспекти заносити?

– Чому ні, мені. не важко.

– І попередь в нашій групі. що у мене нога.

– А староста у вас хто?

– Юлька.

– Юлька? – Здивувався Коля. – Гаразд, завтра скажу.

Коля пішов, а мати почала читати дочки чергове мораль.

– Що це за Коля? Звідки він раптом взявся? Не казала ти мені про нього, не сподобався він мені.

– Зате мені він подобається! – Наїжачилася Світла.

– Я ж про тебе дбаю, – пішла на зрозумілу мати, – одна ти у мене красива. У мене життя не склалося, тобі добра бажаю, заради тебе живу.

– Гаразд, мам, вистачить цю розмову в який раз затівати. Допоможи краще роздягнутися і дістатися до ліжка.

Нічого серйозного у Свєти з ногою не сталося, було сильне розтягнення. Наклали тугу пов’язку і відправили на лікарняний. Коля справно, два рази на тиждень відвідував хвору, приносив конспекти і розповідав про інститутських новинах. Він приходив відразу після занять і намагався піти до приходу грізною Свєтін мами.

Потім Коля став приходити і частіше. Він ніяк не міг розібратися у власних почуттях. Не подобалася йому Світла, багато перенявшая від матері, не подобався її зарозумілий характер. І він відчував, що Світла намагається зав’язати з ним стосунки не з любові, чи що, а з спортивного інтересу. Але вона була красива, така увага лестить самолюбству, і Коля не встояв, як і Світла.

Розум завжди залишається розумом, але молода гаряча кров все змітає на своєму шляху, навіть правильні міркування.

Продовження